Він – Ти – Я — Він

Інколи миттєві погляди, запахи чи навіть звуки породжують набагато складніші та цікавіші роздуми, ніж сплановані розмірковування. Напевне, людина утворена так, що вона придає миттєвості забагато уваги, перед «майбутнім». Як би це було точно так, то таким чином, можна було б пояснити всі глобальні невдачі та проблеми людства, включно з винайденням атомної бомби. Так само мимоволі згадується фраза Альберта Айнштайна. У своїх записах він звернув увагу на те, що якби він знав, що вся проблема полягала не у винайденні бомби, а в тому, що не змінилося людське світобачення, — то він би не думаючи став би фотографом…

Щоб там не було, і як він би потім не розмірковував, людей штовхає йти далі банальні речі — нестримна жага, лінощі та й все. Людина – істота нетерпляча, вона живе, інколи проживає, все і зараз і це має сенс. Але до певного моменту, адже кожного зриває думка, інколи і не один раз, про те, що взагалі нічого не має сенсу.

…Згадується, як копошився у спогадах і під звук води та музики наштовхнувся – як головою об стінку — на спогад. Але він став перед очима не таким, як був. І взагалі, яким він був?!.

                                                                                                    

 

Він:

 

Провінційні готелі

Жорсткі ліжка і ковдри, потерті

Тьмяне світло в покоях

І двері байдуже скриплять

Провінційні готелі

Осередки недовгого щастя

Наші душі ячать

Наші очі сьогодні мовчать

Але час як ріка

Утіка протіка

Провінційні готелі

Право дотику і поцілунку

Право вкрадене в часу

У нестримного бігу життя

Бути тільки собою

Закриватись від світу тобою

Най хоч трішки дихнути

Миттю пристрасті і забуття

Але час як ріка

Утіка протіка

Провінційні готелі

Не забути такого ніколи

Поїзди літаки і таксі

І полеглий подоланий час

Наші зустрічі світлі

Наші ночі незгайно буремні

І народжене небо

У наших ранкових очах

Але час як ріка

Утіка протіка

 

Вона:

 

…І така самота під стелею,

Що нам двом місця немає…

Я знаю, як це буває –

Кохатись в дешевих готелях.

Я знаю, як це робити:

Цілунок-обійми-затяжка;

Від диму дихати важко,

Без диму — паскудно жити.

 

Я:

 

Все сталося само собою. Час не має значення. Все добігало до свого початку кінця і вилилося в свій початок. Ніколи не скажеш, де закінчується одне і починається інше. От тільки…

Вона в задумі все була…

Лунали місячні слова –

Дзвонами срібла відбивались.

В її очах лише пітьма,

А в голові різнІ питання.

Хотіла щось була сказать –

Слова не вимовили губи:

Можливо він, може вона…

Та хто мо’ зна чого не було?!

Вона розплакавшись пішла,

Лишивши після себе сльози, –

А вітер мій їх позбирав

Щоб на світанку все забути.

 

І знову Він:

 

Ти кажеш тихо а без тебе менi нудно i зле

Я люблю всi тi твої казки

Ти кажеш тихо а без тебе жити день не день

Цiлий рiк або три

Ти кажеш

Ти кажеш тихо а без тебе менi нудно i зле

Ти нiкуда вже звiдси не йди

Ти кажеш тихо а без тебе жити день то рік

Я хочу бути все там де ти

Ти кажеш

 

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s