Тільки дощ малюю за вікном …

Вкотре за сьогодні йшов дощ. Я завжди його любив – з ним також пов’язано дуже багато спогадів… Коли днями сидиш на підвіконні і те й робиш, що дивишся у вікно – мимоволі виникає бажання чогось. Я можу здогадуватися, що це бажання навіяне тихим монологом дощу. Таке враження, що я розумію що він говорить. І навіть хочеться щось йому відповісти, можливо навіть заперечити…але він забирає слова, як доречні, так і ті що «не дуже». Я ще довго його слухав, розумів – все здавалося таким правильним, адекватним, гармонійним. Але доводиться інколи збиратися та йти. Можливо не на довго, але це вже залежить не тільки від нас.

Дощ продовжував говорити далі – «життя триває доти, доки є історія та хтось, хто ладен її вислухати». Все так просто, як завжди.

Не можу від себе приховати те, що дощ мені подобався завжди, але останніми часами я став до нього ставитися інакше; дивно казати, але чи то не з якоюсь жагою. Не має великого значення, де б він мене не зостав – я буду йому радий.

День був гарний, теплий та світлий – «Великодній». Але дощ продовжував говорити зі мною .Кули б я не йшов, щоб я не робив чи з ким би не говорив – він продовжував говорити зі мною. Так сталося і цього разу, він втрутився в мою розмову. Замість звичайних слів розмови я чув лиш його монолог та відчуття іншої людини з тієї сторони зв’язку…

Мені важко пояснити чому виникає це «незручне мовчання», так само як і виходити з них. І чи варто виходити, адже «найголовнішого очима не побачити», і словами не скажеш. Якщо ж це мовчання і дійсно не приємне, то може це і слідувало дізнатися. Але дощ все знає.

 

 

***

Дивин багато буває, одне з них – це диво випадковостей. Цікаво, чи «класик» сам слідував та шукав знаки?..

Мимоволі натрапив на жартівний тест. Але результати чогось мене не надто звеселили.

«Ты готов продать душу- Дьяволу. Стандарт, но всё же…После долгой беседы с ним, он предложил тебе, взамен на душу, знания. Договор был составлен. Вроде и цена устраивает, но пусто, странно как-то…НЕВАЖНО…Теперь у тебя появилось непреодолимое желание рассказать всё, что ты знаешь, ты пытаешься рассказать, но тебя будто не воспринимают всерьёз. Я знаю почему: ты говоришьь только слова и не можешь воодушевить этими фразами, не можешь тронуть сердце, для людей твои слова пусты, как пропасть, в ней звучит и эхо, но его нельзя разобрать… Увы, ссделка была такова, но, знаешь, даже у Дьявола есть душа, эмоции (конкретно я не знаю), он оставил тебе шанс полюбить и стать любимым, всего один раз».

                                                                         

Френди, що ви думаєте з цього приводу?

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s