Джаз

Це була Ніч. Пора відкриттів. В сутінках ночі завжди все виявляється таким, яким все є насправді. Ніч. Вона справжня і вимагає справжності та щирості від тих, хто наважився кинути їй виклик та стати перед нею.

Це був Вітер. Нестримні почуття та емоції. Нестримність, жага, відсутність компромісів та улесливих вагань. Тільки рішучість – Вітер не любить коливань.

Це була Прохолода. Тиха, спокійна, п’янка та вічна. Гостра на погляд та сконцентрована на собі.

Це була Тиша. Самотня, прониклива, небезпечна та відверта. Тиша не любить поспіху.

Це була пора, коли лишаєшся сам-на-сам зі своїм відображення у далечині. Майорять ліхтарі міста та зорі. Страшно, небезпечно, інтригуюче та приємне відчуття всеохопленості та чистоти самого себе. Йдеш вперед, не стишуючи кроку, от тільки дзвону каблуків не чутно. Безмежні коридори та галереї провокуючих повітряних замків збуджують уяву, лишаючи позаду все, що було намальоване днем та ґлуздом. Чиста мелодія нової доби обережно чекає з-за рогу. Ще зовсім трошки і вона ввірветься та розіб’є скляні шати. Але це буде згодом, а зараз лише жевріння вогню котлів де варяться індійські приправи та спокійний рух човна, який розсікає желатинову маску безмежності…

Холод спочатку обіймає все тіло, а потім відступає. Поборов! Він повертається, атакує окремі частини корми, двигунів і вітрила. Лишається тільки віддатися на милість течії. Ще трохи, вже не довго – час вмирає, навіть не виникає бажання його скасувати. Все йде своїм плином. Так має бути – це не фатум, просто так мало статися. Морок обіймає – вже чутно його шепіт і він кличе до себе. Коротке вагання. Повертається і пробуджує жагу опору. «Не треба нічого – йди геть!». Питання «чому», «навіщо», «що це» та «як це» навіть не виникають – чітка симфонія швейцарських монументальних годинників. Подив? Звісно ж ні…Човен упирається в щось м’яке та водночас тверде.

Це лише пролог – тепер чекає інша картина: ступаєш на пісок, відчуваєш його теплоту та приємне занурення. Очі досі не звикли до темноти – жодні вправи не допомагають. Але рішучість та сила діяти переповнюють! Спроби огледіти місцину нічого не дають, погляд дивним чином підіймається вгору – і ось начебто вдається побачити якусь картинку…

Вмить все зникає. Очі виявляються досі заплющеними та приємне плекотіння води по солоному мокрому човні заспокоюють. Жодних берегів не видно, не видно жодної води, а далі – не відчувається жодного натяку на мокре дерево човна. На всі горизонти довкола видно тільки безмежність Нічого.

І знову Ніч, Вітер, Прохолода, Тиша та тільки холодне підвіконня відчиненого вікна. З’являються нові актори – чиста імпровізація – про сценарій ніхто і не здогадується. Вічність. Що це було. Неважливо, адже це точно було, це ж так?

                                                                                  

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s