«Негри люблять молоко, може тоже.

Негри люблять молоко може навіть як ніхто.

Я п’ю молоко…»

Повернення завжди раптові і непередбачувані. Вони трапляються та відбуваються лише по відомим їм законам. Найцікавіше – що їх неможливо очікувати і готуватися до них – вони просто забирають тебе з собою…

Ранкові повергнення ще цікавіші. В ранковому поверненні зливаються вже кілька епізодів, спогадів, уяв…хоч все і проявляється певною фантасмагорією. Виходить все переважно як у тому дурнуватому не смішному кіні, хоча все як у житті. Починає світати та прояснюватися – світати за вікном, а прояснюватися в середині. Прибирання.

…Потім все стає на свої місця і обидві кімнати виглядають нічогенько, але трохи туманно.

Телефонний дзвінок був із запізненням в пару годин, але очікування його вже не було – просто стало не важливо. «Погода не льотна, та й тільки 5 чоловік зібралося – ми, ще двоє і ти…Як би було чоловік шість – можна було б їхати». Звичайні слова, та що тут такого? Але осадок лишився – і справа напевне не стільки у погоді. Інколи за таке стає прикро, особливо коли увага мимоволі акцентується з кожною новою посмішкою, поглядом, фотокарточкою…

Цей раз видався непередбачувано веселим. Чекання на пероні, пошук знайомих-моїх-знайомих і надибання мене. Веселля (веІлля?) і знайомі обриси. Багато кого я вже не бачив довгий час, когось ще набагото довше. Про когось чув, хтось навіть не чув про мене. Але ж то правда не важливо? Таке трапляється, коли люди збираються, об’єднані спільним щастям та радістю. І цепрекрасно, хоч і трошечки печально, але більше прекрасно. Слова стають зайвими, все проходить – «memories remain».