Ім-Потенція

Normal
0
21

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

st1:*{behavior:url(#ieooui) }

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Обычная таблица»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:10.0pt;
font-family:»Times New Roman»;
mso-ansi-language:#0400;
mso-fareast-language:#0400;
mso-bidi-language:#0400;}

…цікаво, чи є тут отвори? Кімната була порожньою, принаймні, у відсутності світла та вона здавалося такою. Пройшла майже три години, хоча час має значення коли щось змінюється, а тут не змінювалося геть нічого. Загалом, це стає навіть не важливим. Оскільки нічого не видно, доводиться довіряти своїм відчуттям – схоже це кімната, 15 метрів завдовжки і шириною в 7 метрів. Підлога і стіни зроблені з якогось гладкого матеріалу, від якого немає ні тепла, ні холоду. Очі вже призвичаїлися до темноти і рухи стають більш-менш скоординованими, хоча б біля стінки…

Завжди думав, що темрява має межі, що вона мусить давити і от-от розчавить. Смішно, але нічого не відбувається. Навіть дивно, здається темрява може розплющити своєю безмежністю. Хочеться кричати, але голосу не чутно, не можу згадати як це робити. Як хочеться побачити бодай картинку, ох я б і закричав. Але зараз я не знаю як це…Стає страшно.


Normal
0
21

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Обычная таблица»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:10.0pt;
font-family:»Times New Roman»;
mso-ansi-language:#0400;
mso-fareast-language:#0400;
mso-bidi-language:#0400;}

Рахування часу не принесло нічого нового. Збивався час від часу і починаю знову. Знаю тільки одне – крім мене, Петра, тут нікого немає. Це добре відчуття – надсилає впевненості, безпековості. Проте не полишає питання причинності. Тільки зараз починає ставати цікаво – що це таке і де це. Розум потребує відповіді і руки починають активніше шарпати стіни. Внутрішня певність підказує, що це марно, та й, за великим рахунком, не суттєво. Впевненість переходить у спокій. Намагаюся пригадати та марно, коли не знаєш що саме хочеш пригадати. Здивування стає звичним та природнім.

Чую ритм. Ні, це не звуки – просто відчуття ритму. Очі не болять, а темрява стає іншого відтінку, але вагаюся з кольором. Може я ніколи не знав назви кольорів? Можливо…раптом щось починає відбуватися. Стіни на місті, підлога – там само. Про стелю в темряві говорити не видається нагоди, але певен, що вона там…

Якийсь час це нагадує відчуття іншої присутності, так, наче щось поряд є. Нічого не видно, не чутно, але це в і д ч у в а є т ь с я. Все стихло. Надія згортається, засипає. Від напруження машинально сідаю в куток, підібгавши руками коліна. Лишається тільки чекати будь-чого, уже не важливо. Очі не витримують вдивляння вперед і їх доводиться закрити. Куток щезає, так само як і весь простір навколо – тепер я просто посередині. Важко сказати, чи я стою, чи ні. Проста посерединність. Це триває дуже швидко. Я знову стою, тепер уже знаю що є і стіни, і підлога, і стеля. Тривога спала. Тепер буде легше, я вірю…


Normal
0
21

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Обычная таблица»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:10.0pt;
font-family:»Times New Roman»;
mso-ansi-language:#0400;
mso-fareast-language:#0400;
mso-bidi-language:#0400;}

На стінах звідкись з’явилися візерунки, обриси. Приміщення набирається форм, стає комфортно – ще трохи і стане навіть затишно. На стінах та у просторі розгортається дійство – спочатку безформне, потім усе стає витонченим і перетворюється у геометричний вальс. Швидкість зростає, вже не можна зрозуміти де що і таке враження, що все от-от вибухне!

Відчуття загострюються, серце б’ється сильніше, – я не боюся, я передчуваю.


Normal
0
21

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Обычная таблица»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:10.0pt;
font-family:»Times New Roman»;
mso-ansi-language:#0400;
mso-fareast-language:#0400;
mso-bidi-language:#0400;}

Normal
0
21

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Обычная таблица»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:10.0pt;
font-family:»Times New Roman»;
mso-ansi-language:#0400;
mso-fareast-language:#0400;
mso-bidi-language:#0400;}

Все набуває певної оформленості, зір охоплює найрізноманітніші відтіки: спочатку чорні форми, потім уже сірі, червоні, зелені, сині…веселкові! Плеяда різноманітних увертюр навіть не дає можливості розгадати цю композицію! Все на мить спинилося і затихло. На мить я просто скам’янів – і сталося. Просто сталося, без жодних натяків, очікувань, сигналів. Просто! Сталося!!!

Normal
0
21

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Обычная таблица»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:10.0pt;
font-family:»Times New Roman»;
mso-ansi-language:#0400;
mso-fareast-language:#0400;
mso-bidi-language:#0400;}

Навпроти мене – в стіні з’явилася щось. Ніколи я не бачив подібного і ніколи про таке не чув. Воно було прямокутної форми, доволі широке, обрамлене чорним рухомим – і абсолютно біле! Очі невгамовно боліли, все тіло було напружене, нерви здавали. Я нічого не міг із собою зробити – стояв і дивився на це створіння. Сил вистачило лише почати рахувати, щоб хоч якось прийти до тями, принаймні знати скільки Воно буде тривати…

393 рази я сказав собі слово «і раз». Осиливши себе, я кинувся і підбіг до Цього! Кричав, тупотав ногами, лаявся – але страх не дав мені можливості наблизитися впритул до Нього! Я боюся – паніка, жах, клекіт, затьмарення, судоми, скреготіння, злість, жага, зрив, рев, воплі! Це лише частина, яка мене переповнювала одразу. Ще мить, ще мить і я можу не витримати. Найжахливіше, що мене лякає – це те, що за Цим, що Там. Я не знав і мене це насторожувало.

Наважившись, все ж я підійшов і вдивився. Я не знав, що у світі може бути ще такий розпач! Там не було нічого! Абсолютна така сама кімната, тільки абсолютно біла. Хіба що…я відчув дещо, наче…та ні, цього не може просто бути! Наче ця самотня, пустота вдивлялася мені в очі! Пронизливо, просто впивалася! Я не міг більше себе контролювати – відбігши до стінки, довго не міг наважитися на ще один контакт. Але виходу у мене не було, і я це зробив, адже хотів дізнатися що це все означало.

Normal
0
21

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

st1:*{behavior:url(#ieooui) }

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Обычная таблица»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:10.0pt;
font-family:»Times New Roman»;
mso-ansi-language:#0400;
mso-fareast-language:#0400;
mso-bidi-language:#0400;}

Прямокутник почав рухатися, крутитися, але я вже не боявся його вибриків, я впевнено дивився йому в очі, стиснувши кулаки. Метаморфози продовжувалися, і я вже думав що нічого не відбудеться значного. Але…білий прямокутник навернувся на сферу, а, зрештою, став кулею мабуть, калібр був десь 9 мм. Куля оберталася навколо себе з неймовірною швидкістю – я притисся до стінки. Не витримавши напруження, я закричав. Куля вмить почала летіти і я очікував усього, але найбільше я очікував, що це все нарешті скінчиться. Так, це мабуть єдине про що я мріяв. Не долетівши до мене, куля розчинилася. Останнє, що я пам’ятаю, – вона розчинилася, як розчиняються двері і світло зялляло все навкруги, і мене.

 

 

Normal
0
21

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

Normal
0
21

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Обычная таблица»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:10.0pt;
font-family:»Times New Roman»;
mso-ansi-language:#0400;
mso-fareast-language:#0400;
mso-bidi-language:#0400;}

Не знаю скільки це все тривало і чи могло це взагалі тривати. Час має значення для тих, хто його рахує. А у мене навіть, якби і був гвіздок, стіни не лишають жодної пам’яті. Час існує для тих, хто очікує. Я сиджу в сірій кімнаті. І лише інколи дивлюся на кільце на руці, але не знаю звідки воно там і що воно означає. Хочу. Можу. Я. Не. Більше…

 

 

 

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s