А політологи теж роблять це!

Проблема «розриву» між теоретичними дослідженнями та прикладними в політичній науці існує не просто як теоретична проблема, але й все частіше постулюється як проблема світоглядна: в першу чергу між представниками політичної теорії – політологами, та представниками прикладної політології – політичними консультантами й аналітиками [1]. Подібна ситуація є характерною для пострадянського простору внаслідок кількох причин.

По-перше, за радянських часів політична наука майже не визнавалася, що виходило з особливостей політичного режиму СРСР. По-друге, після розпаду СРСР, зі зміною характеру політичних відносин, виникла потреба в фахівцях з політичного аналізу, аналізу політики, політичних технологій, виборчих кампаній та інших суміжних галузей. Відсутність теоретичних напрацювань в даній сфері спричинило з одного боку витіснення науковців з політичної практики, а з іншого – практики, які набули своїх професійних знань переважно в ході спроб та помилок, зайняли особливе положення, яке характеризується наявністю багатьох міфів навколо їх діяльності

Виходячи з такої ситуації, а також як зазначає А. Дегтярев: «завдяки засобам масової комунікації політичні коментарі сьогодні у всіх на слуху. Проте буває дуже складно відділити виважені оцінки оцінки та професійні рекомендації політичного аналітика від буденних розмислів щодо тих чи інших подій, або від маніпулятивних пасажів оглядачів, які виконують корпоративне замовлення. Для того, щоб подолати цю складність, треба перш за все визначити саму категорію «політичний аналіз» [2].

Виходячи з цієї ситуації, постає актуальне питання про взаємозв’язок як прикладної та теоретичної політології, так і політологів та політичних консультантів. Можна погодитися із В. Морозовою, яка зазначає, що «одним із важливих аспектів в політології є питання про співвідношення академічних і прикладних досліджень. Дані дослідження можна розмежувати за допомогою наступних категорій:

— Мета дослідження. Академічні (фундаментальні) дослідження політики ставлять перед собою завдання пояснення політичного життя, а завдання прикладних досліджень – перетворення політичного життя.

— Роль суб’єкта аналізу. У фундаментальних дослідженнях вона суб’єктивована, чи відсторонено-нейтральна, а у прикладних – суб’єктивована, чи активно-зацікавлена.

— Замовник. Не прямим суб’єктом теоретичних досліджень виступає соціум, в прикладних політичних дослідженнях – к правило, політичні актори.

— Об’єкт дослідження. У фундаментальних дослідженнях об’єктом виступають політичні процеси, не лімітовані з точки зору просторово-часових характеристик, а в прикладних – проблемні ситуації з даної політичної практики з жорстко заданими просторово-часовими параметрами.

— Зв’язок теорії та практики. У фундаментальних дослідженнях – опосередкований, в прикладних – прямий.

— Фаза пізнавального циклу. У фундаментальних дослідження – від збору й опису емпірично-конкретних даних до абстрактно-теоретичних моделей, у прикладних – від абстрактно-теоретичних моделей до їх синтезу в практичних технологіях [3].

Проте, наведений поділ на теоретичні та прикладні дослідження, свідчить швидше про розмежування самих досліджень, а не дослідників. Варто відзначити, що проводячи обидва типи дослідження, автор автоматично збагачує емпіричним матеріалом теоретичні дослідження, а прикладні дослідження збагачуються методологічною базою. Подібне поєднання досліджень, які проводить політолог, сприяє проникненню теоретичних конструктів у політичну реальність.

Наведене вище положення про зв’язок теорії та практики можна проілюструвати, розглянувши політичний аналіз як проміжну ланку між обома типами досліджень. В науковій літературі, не зважаючи на не значну кількість досліджень, вже сформувалися загальновизнані підходи та положення щодо політичного аналізу.

Наприклад, вже цитований А. Дегтярев звертає увагу, що «зазвичай виділяють наступні напрямки політичного аналізу: моделювання та структурування проблемної ситуації, збір даних та їх дескриптивний аналіз, ситуаційна діагностика, прогнозування тенденцій політичного розвитку, і, нарешті, оцінка результатів політичної діяльності» [4]. У свою чергу, К. Сімонов пропонує інше бачення сутності політичного аналізу: «політичний аналіз, на наш погляд, включає а себе три основоположні компоненти: аналіз актуальної політичної ситуації, прогноз щодо її розвитку та прийняття компетентних політичних рішень. Виходячи з цього, ми можемо дати наступне визначення політичного аналізу, розуміючи його як сукупність різних методик, за допомогою яких можна дослідити конкретні політичні події та політичну ситуацію, сформувати гіпотез щодо її можливого розвитку та прийняття політичних рішень» [5].Розглядаючи проблему політичного аналізу, ми будемо звертатися саме до останнього визначення. Окрім того, не можна не погодитися із твердженням В. Морозової щодо різновидів політичного аналізу. Дослідниця зазначає, що «розрізняють дескриптивний та перспективний політичний аналіз. Дескриптивний аналіз визначає можливі результати альтернативних політичних рішень. Він поділяється на ретроспективний (дослідження вже прийнятих рішень) та оціночний (оцінка актуальних рішень, по мірі їх реалізації)». [6]

Відповідно до запропонованого визначення політичного аналізу, його центральними категоріями є – політичний процес та політична ситуація. Е. Мелешкіна, характеризуючи категорію «політичний процес», пропонує підходити до цього явища, як до розгортання політики у часі та просторі у вигляді впорядкованих послідовних політичних дій, які взаємопов’язані конкретною логікою та смислом [7]. Інакше кажучи, можна визначити політичних процес як послідовну черговість політичних ситуацій з конкретною просторово-часовою локалазцією. Саму ж політичну ситуацію можна визначити як «певну сукупність зв’язків, які доступні для спостереження та вимірювання, які діють у якості самостійних змінних, за допомогою яких описується і пояснюється політична дія. [8].Проте, К. Сімонов звертає увагу на таку характеристику політичної ситуації як її просторово часове простягання [9].

Підсумовуючи, можна сказати, що політичний аналіз є формалізованою процедурою із дослідження політичної ситуацій чи політичного процесу загалом. Політичний аналіз можна розглядати як аналітичний конструкт, який виходить із теоретичних та прикладних препозицій дослідника. В результаті проведення політичного аналізу, політологи здобувають емпіричні факти (можна розглядати як спеціальний метод політичної науки), а прикладні дослідження збагачуються теоретичними парадигмами, що позитивно відображається на характері політичного процесу.

Основними категоріями політичного аналізу виступають політичний процес та політична ситуація. Відповідно, політичний аналіз має свої характерні стадії здійснення. На думку авторів, такими стадіями є: аналіз умов, аналіз просторово-часової локалізації ситуації, аналіз «входів» та «виходів» політичної системи, можливі сценарії розвитку, а також надання рекомендацій, які у випадку здійснення політичного аналізу політологом надаються суспільству безпосередньо як опосередкованому замовнику.

Список використаних джерел

  1. Лясота Л.І. Проблеми інституціоналізації прикладного політичного аналізу та прогнозування у сучасному українському суспільстві // Теорія і практика політичного аналізу і прогнозування. Збірник науково-експертних матеріалів / За редакцією М. М. Розумного. — К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 2007. — С. 19-42.
  2. Дегтярев А.А. Политический анализ как прикладная дисциплина: предметное поле и направления разработки – ПОЛИС – 2004 — №1 – С 155
  3. Морозова В.Н. Методы политического анализа. Учебно-методическое пособие для вузов. Воронеж., 2007 – С. 4
  4. Дегятрев А.А. Политический анализ как прикладная дисциплина: предметное поле и направления разработки – ПОЛИС – 2004 — №1 – С. 165
  5. Симонов К.В. Политический анализ: Учебное пособие. — М.: Логос, 2002 — 152 с.: ил. – С. 23-24
  6. Морозова В.Н. Методы политического анализа. Учебно-методическое пособие для вузов. Воронеж., 2007 – С. 4
  7. Политический процесс: основные аспекты и способы анализа» (под ред. Е. Ю. Мелешкиной). М., изд-во «Весь мир», 2001. 304 с. – Режим доступу: http://filosof.historic.ru/books/item/f00/s01/z0001092/st000.shtml.
  8. Слизовский Д.Е., Ожиганов Э.Н., Алехнович С.О. Стратегический анализ и прогнозирование политических процессов // Вестник Российского университета дружбы народов. – Серия: Политология. – 2008. – № 4. – С. 99
  9. Симонов К.В. Политический анализ: Учебное пособие. — М.: Логос, 2002 — 152 с.: ил. — С. 149
Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s