Архив рубрики: Экономику

Ода алчности


Не так давно Украину накрыла небывалая промо-кампания нашумевшей в 90-х, не побоюсь слова, великой финансовой пирамиды – МММ. Не думаю, что стоит лишний раз напоминать историю этой затеи, наверное каждый так или иначе слышал о том, что из себя представляет эта афера.

В любом случае, стоит признать, что финансовые пирамиды являются частью нашего общества. Тем более, что они с поразительной точностью отвечают глубинным запросам людей – получить много, сразу, не прикладывая значительных усилий, и без наличия специальных знаний. Финансовые пирамиды в массовом сознании стали своеобразным Граалем, философским камнем. Именно на них, несмотря на значительные риски, возлагают надежды миллионы людей по всем просторам бывшего СССР.

Да и в этом нет ничего необычного. Люди склонны подвергать себя стрессу и вступать в рискованные операции.

Если на Западе – конструктивным исходом из подобной ситуации стало стремление к свободе, а рискованность трансформировалась в предпринимательство; то на просторах СССР, где царствовала тотальная предопределенность, а желание оказаться в более выгодном положении, чем другие, насаждавшееся десятками лет партийным руководством, велелось в клинические формы. Так, с одной стороны алчность способствовала нагромождению капитала «сильными» мира сего, а с другой – оторванные от властных ресурсов люди пытались найти другие способы уровнять шансы. В одном и другом случае, действуя не в рамках, как закона, так и этики.

Люди, выросшие без надежды, разочарованные тем что дает им действительность, не находя выхода из тотальной обреченности, готовые на все, но руководствующиеся алчностью – устремили свой взор к любым путям исправить ситуацию. «Финансовые» (читаем – деньги) – только это слово завладело их умами, позабыв о голосе разума и слове «пирамида»…

Казалось бы, после первого ожога, полученного в 90-е, второй раз лезть с головой в опасность было бы безумием. Но в 2011 году всю Украину охватила новая паника обреченности – и уже из каждого угла, забора, биллборда, сайта в Интернете и даже под ногами протянул свои руки «помощи» Сергей Мавроди. В этот раз он даже не скрывал своих планов, предупреждая, что это афера, потому что прекрасно понимал, что люди только этого и ждут.

Ранее я не знал, что же побуждает людей втягиваться в очень сомнительные операции, но в этом мне помог сериал «Виртуозы». Действительно, нельзя вовлечь в аферу честных людей, людей с совестью, которые знают цену собственному труду и уважают труд других.

Но, судя по количеству участников затеи Сергея Мавроди, к Украине это не относится. Поэтому, мы и продолжаем рассчитывать на везение, возлагать надежды на партии (к примеру, аферы Михаила Чаплыги), которые обещают «золотые горы» – и все также продолжаем постоянно обманываться.

Я ни в коем случае не обвиняю этих несчастных людей, ведь, все же – они, как и все просто хотят быть счастливыми.

Реклама

деФОЛт последней надежды


Благодаря Дмитрию Золотухину, я всерьез задумался о проблемах ближайшего (2012-2013), а не столь отдаленного (2016), как делал это на прошлой недели, будущего. В последнее время, у меня вновь актуализировался интерес к конструированию реальности, что с одной стороны связано с одним реферативным материалом, который выпала необходимость подготовить. А с другой — совпало с просмотром фильма  «Мгновения будущего«, о котором я уже высказывался в ФБ. Таким образом, сейчас делаю попытки критически посмотреть на методологию вариативного моделирования и сценарных прогнозов. Тем не менее, предположение Дмитрия побудило меня спуститься с «башни» и посмотреть на реальные процессы.

Что же, вопрос мотивов объявления дефолта Греции очень интересный. На Греции увязли Франция и Германия, которые вливают очень много денег. Немцы стали одним из крупнейших инвесторов в Еврозону, и её развал будет серьезным потрясением для такой экспортно-ориентированной экономики. Меркель и так с трудом объясняет зачем нужно спасать Европу и чуть-что, может потерять контроль над страной. Франция также стояла у истоков ЕС, и для нее, особенно для Сарко, это даже не столько экономический, сколько геополитический вопрос. Вот почему эти страны будут до конца драться за Грецию. Сравнение с Исландией, думаю, не совсем уместно: там, если не ошибаюсь, на референдуме отказались от помощи и объявили дефолт.

Из всех приближенных к Еврозоне, больше других настаивала на выходе Великобритания (даже получив за это прозвище «троянского коня»). Но для нее, как и для ФРС, дефолт Греции может принести позитивные результаты лишь в кратковременной перспективе. Вопрос в том, смогут ли они достичь необходимого уровня управления инвестиционным хаосом. Европейские биржи падают, а вот Лондон и Нью-Йорк относительно стабильны (Норвегия не в счет).

С другой стороны — свой интерес имеет Китай, который с 2008 года присматривается к Европе и не прочь «купить» Грецию, сделав ее плацдармом для экспансии. Замедление темпов развития Китая будет побуждать к активным действиям. Для инвесторов китайские биржи пока что закрыты, ориентированы на внутренний рынок, чтобы поймать эту волну им нужно уже начинать преобразования. Успеют ли они подготовиться — вопрос.
Либо США и Британия решили сыграть на опережение и открыть «ящик Пандоры», надеясь, что серфинг — это их спорт, либо все это — большая глупость, истерика и паника, и тогда  — «всё будет Китай».

Но я бы еще не исключал договоренностей между «соперниками», в духе «забрать и поделить».

Есть еще одно предположение — запуск процесса самой Европой. Для начала войны РА, активизации объединения регуляторных органов и «огосударствления».

И, последнее, как считает Ярослав Тонконог, и тут я с ним полностью согласен, что дело совсем не в Греции. Это удар по странам, чьи активы находятся в Греции. Так что, США будет нужна в скором времени подписка Европы на «большую игру». Предположительно, это Сирия, где будет замешены и Китай, и Россия. При этом, аргументом США против РФ (которая возможно уже согласилась, беря во внимания оценку выборов, как демократических) станет давление на цены энергоресурсов, а против Китая — госдолг.

В любом случае — Греция является заложником, но кто воспользуется этими сценариями — будет видно уже скоро. Пока что все они  — равно возможные.

IPOхондрия


Судя по скетчам, меня сложно обвинить в лояльности к действующей власти. Тем не менее, справедливости ради, отмечу, что и в правлении Виктора Януковича, как и во всех деяниях и не деяниях власти (напомню, что как и первые, так и последние являются предметом рассмотрения «карательных» кодексов), можно отыскать позитивные моменты.

Одним, чуть-ли не единственным на сегодня, положительным явлением, которое мне удалось найти, стали массовые объявления украинских компаний о планах IPO.

Таким образом, «роуд-шоу» стал ответом на «маски-шоу» со стороны определенных ФПГ (почти ОПГ).  В свою очередь, как сказал один из крупнейших инвесторов Киевской области, выйти на IPO — это как выйти на центральную площадь в чем мать родила. Другими словами, компании нужно привести отчетность в соответствие требованиям МСФО, стать публичной (прозрачной) и открытой организацией.

Получается, что защита от «рейдерства» требует «детенизации» и кардинальной смены бизнес-стратегии. Что же, несмотря на то, что цена за изменение бизнес-сознания была довольно высокая, все же это того стоило.

И еще один момент. Размещение акций на международных биржах — это также инвестиции. Так что, Виктор Янукович все же был прав, говоря об увеличении инвестиций. Вот только теперь стало понятно, каким методом он пытается этого достичь. Поэтому, стоит помнить, что только правильный вопрос (запрос) может принести желаемый ответ.

Економічна бесіда, або експрес-курс економіки


Ідея викласти цю бесіду з’явилася вже давно, одразу ж після неї. Але в силу різних причин, вона відкладалася. Нарешті, можу представити економічну бесіду, яка має покласти початок циклу сюжетів із різними людьми щодо актуальних проблем сьогодення.

Дякую посту Дмитра Золотухіна за прискорення публікації цієї бесіди. Одразу скажу, що бесіда у багатьох аспектах стала пророчою.

Тож, запрошую до доволі вільної, контроверсійної, можливо упередженої, але дуже цікавої розмови з моїм гарних товаришем – Ярославом Тонконогом  про рейтингові агентства, дефолт, світову кризу, Китай, Україну та політекономію. 

Олексій Харченко (О.Х.): Привіт, Ярослав! Що можеш сказати щодо цієї ініціативи – The Eastern Partnership Community?

Ярослав Тонконог (Я.Т.): Привіт! А що то є за штука, EaP? Вперше чую.

О.Х.: Політика Східного Партнерства ЄС.

Я.Т.: Так не буде ж скоро ЄС.

О.Х.: Вони там уряд вже хочуть впровадити. Президент ЄС, уряд ЄС – країна прямо!

Я.Т.: Хай вони хоч 10 урядів впровадять – у них дисбаланс між боржниками і кредиторами такий, що їм капець всім разом настане.

О.Х.: Ну от – цього мабуть і хочуть!

Я.Т.: Хотіли повісити борги усіх голодранців на німців!

О.Х.: До речі, кажуть, РА можуть знизити рейтинги, якщо Франція та Німеччина будуть продовжувати «рятувати рядового ЄС».

Я.Т.: так Франції вже практично понизили, і не через це, а через те що вона у кризі вже півроку. Просто Сарко і Ко це приховували майстерно. Там ситуація вже така ж як і у Італії/Іспанії майже.

О.Х.: Що скажеш про можливість другої хвилі кризи?

Я.Т.: Простенько, але вірно – всім кранти!

О.Х.: А на скільки вірне припущення, що економіка – відповідає законам теорії самоорганізації і що намагання контролювати – це все одно що з парасолькою проти урагану?

Я.Т.: Та немає вже ніякої самоорганізації давно! Самоорганізація економіки свого часу призвела до Великої депресії. Потім настало панування поглядів поміркованого втручання держави у економіку, кейнсіанство. Після 2ї світової знову трохи послабили держрегулювання. А на початку 80-х захавали нову кризу – і знову держрегулювання. Потім з початку 90-х знову трохи поліберальствували, і в кінці 90-х знову криза. З 2001 – знову свобода.

О.Х.: Словом, лібералізація – гаплик?

Я.Т.: Ну бачиш же – в 2008 знову проблеми почалися. В 2010 припинилися наче. Але тепер по новій. Тепер держрегулювання вже не допоможе. Вже нічого не допоможе.

О.Х.: Разваліть і пастроіть наново?

Я.Т.: Щось типу такого. Просто ці цикли «свобода – криза – держрегулювання –свобода» скорочувалися кожного разу все більше – експоненційно практично. Криза початку 1930-х була фактично першою подібною у глобальному капіталізмі з початку його існування – тобто з 18-19 століття десь. До наступної такої структурної кризи пройшло вже менше 50 років. Потім – менше 20, потім 8, тепер от – 2. Далі вже рухатися нікуди.

О.Х.: То це виходить, що потрібно нову економічну систему – не капіталізм?

Я.Т.: В цілому суть проблеми не в капіталізмі, як моделі господарювання, а у грошовій системі, заснованій на борговому фінансуванні. Тобто це лише один із аспектів, а так з капіталізмом наче все ок.

О.Х.: Як ти це розумієш, то імовірно, що інші теж – то чого траблюють?

Я.Т.: Не траблюють, просто існуюча модель вигідна більшості боржників і, як це не парадоксально – до них прив’язані і кредитори: Китай, Німеччина ті ж самі.

О.Х.: Ну тобто, золотий запас – зросла кількість людей, інтенсифікація обмінів, інші форми – віртуалізація грошей. Тепер це накривається, потрібно ж шукати нову грошову модель, а так просто в пропасть…

Я.Т.: Та «пропасті» не буде, але потрусить цього разу мабуть більше ніж у 2008. Можливий вихід – розпад ЄС і дефолти країн-боржників, дефолт США.

О.Х.: Типу просто зміняться боржники-кредитори?

Я.Т.: Ні, не зміняться, дефолт же значить повна неможливість відповідати за своїми зобов’язаннями і відмова від них. Це у свою чергу унеможливлює залучення нових кредитів, валюта цієї держави перестає щось значити поза межами держави. Грубо кажучи – вони зі світової економіки випадають надовго.

О.Х.: Аргентина ж після дефолту 2001 ніби не на стільки довго випала?

Я.Т.: Як це? вона досі там!

О.Х.: Виходить, що країна після дефолту має змінити структуру економіки, оскільки не може робити ставку на ті галузі які були – і або інноваційно розвиватися, або довго виходити на колишній рівень та заново?

Я.Т.: Питання не в тому як вона це зробить – питання в тому, що тепер вона може розраховувати лише на той капітал, який вона заробила сама, бо зовнішні ринки капіталу для неї закриті. А у сучасному світі кредитів на покриття кредитів – це все одно що позбавлення повітря! Тобто ріст економіки у них буде, але дуже повільний, порівняно з тим, який міг би бути при необмежених зовнішніх ресурсах, а у випадку з деякими країнами – без зовнішніх ресурсів вони взагалі не зможуть існувати і повернуться до напівколоніального стану. Я думаю ти розумієш, що це значить в політичному плані.

О.Х.: Немає кредиту, немає грошей для модернізації, немає модернізації виробництва – немає грошей для розвитку, немає розвитку – немає самостійності, арена для вирішення іншими своїх справ на цій території…

Я.Т.: Країна в дефолті нагадує конячу упряжку на перегонах «Формула-1».

О.Х.: То виходить якщо Китай пропонує Україні побудувати у нас фермерства – то це вже ж колоніалізм в певній мірі?

Я.Т.: Ні, це поки ще капіталізм у крайньому його прояві – глобалізм. По ідеї ми у такому випадку отримуємо їх передові технології (LOL!) і людський капітал. «LOL» у плані, що для нас Китай це вже передові технології.

О.Х.: Якщо на наш завод, встановлюється нова технологія (хоча б Китай), то логічно – що ці технології у нас лишаються. А якщо ж вони створюють завод самі – то яким чином ми маємо доступ до їх технологій і людських ресурсів… Можна навести приклад того ж Китаю – але ж там працюють китайці, тобто йде навчання. А якщо у нас будуть працювати китайці – словом, де профіт?

Я.Т.: Ну а тут щоби вести справи китайці завезуть свою техніку, насіння, саджанці, запровадять свою модель ведення справ, будуть платити податки з земель, які стоять пусткою. Не тільки грошовий, але й інноваційний профіт частково теж – у них ж з їх густотою населення технології ведення с/г знано інтенсивніші, інфраструктура знову-ж таки.

О.Х.: Але, це при можливості доступу до них і змоги подивитися як те працює.

Я.Т.: Ну якось же держава має то контролювати, інакше там буде Китай!

О.Х.: У нас щодо цього якось контроль мало ведеться…

Я.Т.: Просто там немає грошей поки. Як тільки гроші з’явиться – чиновники тут як тут нависнуть! Особливо місцеві, особливо у регіонах, які грошей зроду не бачили!

О.Х.: Політекономія – наше всьо!

Я.Т.: Політболтологія.

О.Х.: Ну не зовсім, британська школа політології заснована на економіці.

Я.Т.: А! От ти про що! Я про український досвід only. В цілому, політекономія не має подобатися, бо це дуже теоретизована і загальна річ. От макроекономіка – дуже гарна річ! Фінанси ще нічого, фінансовий ринок.

О.Х.: Ще економічна історія…

Я.Т.: Економічна історія це по суті і є прикладна макроекономіка! Так, бо можна побачити за глобальними процесами дещо більше, ніж примхи схиблених політичних діячів.

О.Х.: А яку порадиш гарну книжку з економічної історії та макроекономіки?

Я.Т.: «Економікс» Макконнелла К.Р. Брю – це найкраще що є. Там дуже гарна теоретична викладка, яка підкріплюється великою кількістю фактичних реальних прикладів. Тільки з цією книгою треба бути обережним – вона досить об’ємна, і на даний час поки дочитаєш її – цілком може статися, що ці знання вже тобі й не знадобляться,зважаючи на recent events. Просто там описаний класичний неоліберальний підхід у його практично ідеальному стані, досвід якого США і світова економіка переживали у період від завершення 2-ї світової до початку 1980-х десь. І є велика кількість перевидань, її потім ще дописували після виходу першого видання разів 20. Так що останнє видання десь 2007 року має бути. Ще є Пол Самуельсон, автор теорії неокласичного синтезу (міксу економік) – він навіть отримав за це Нобелівську премію. Але у «Економікс» його теорія просто більш user-friendly викладена.

О.Х.: Неймовірно дякую! За пару годин цілий експрес-курс економіки вийшов!

17.08.2011