Архив метки: политология

Школа політичних студій, в якій би я повчився


Зараз існує багато навчальних закладів, багато шкіл, які пропонують «стати крутим політологом».

Маючи певний досвід, єдине що я можу сказати — тепер знаю, які знання варто отримати політологам.

На жаль, я ще не зустрічав навчальну програму, де б доволі докладно і практично-орієнтовано розкривалися б нижче наведені проблеми. Якщо ви таку знаєте, або схожу, в  Україні — скажіть, буду вдячний (внизу посилання для коментарів). Дякую!

І власне, короткий опис такої школи

На моє переконання школа політичних студій має враховувати наступні блоки:

sociol.unimi.it

Чому саме політична філософія?

Політична філософія розглядає суть політичних явищ і процесів, ідеологічну складову. Тобто, саме політична філософія відповідає на питання: навіщо потрібне політика, навіщу суспільству держава, якою має бути держава, які задачі вона має виконувати. В узагальненому вигляді, політична філософія досліджує ідеологію, як те, що об’єднує відповіді на питання щодо: держави та її ролі в суспільстві, політичних відносин у суспільстві, мети розвитку суспільства тощо.

Отже, політична філософія – це ключ до розуміння що відбувається в житті суспільства, де проблеми і які є можливості на них відповісти. Політфілософія – відповідає на питання: якою має бути суспільна організація та куди з такою політичною організацією суспільства можна прийти в майбутньому.

Чому саме політична економія?

Для того, щоб побудувати успішне суспільство, воно має відповісти на питання, яким чином має бути організована праця, джерела доходів, яким чином вони мають розподілятися в межах суспільства, щоб таке політичне суспільство (умовно, держава) була стійкою та успішною.

Саме на ці питання і відповідає політична економія:

1) який рівень соціально-економічного достатку є бажаний;

2) за якої суспільної організації він може бути досягнутий;

3) якою має бути економічна модель, щоб задовольнити потребу в такому рівні соціально-економічного достатку;

4) які чинники впливають на політико-економічну діяльність акторів, що зумовлюють вірогідність встановлення тієї чи іншої соціально-економічної моделі.

Простіше кажучи, політична економія відповідає на питання – якою має бути організація суспільства (модель), щоб вона була економічно ефективною.

Проблема сучасного українського (та й не тільки) суспільства полягає в тому, що економісти вираховують можливий добробут, виходячи з поточної ситуації – що ми можемо досягти, виходячи з того, що маємо. Але така постановка питання не може дати відповідь на питання – чи можливо мати кращий добробут за той, що маємо? На це питання як раз відповідає політична економія, ставлячи питання інакше: що потрібно зробити, щоб досягти бажаного добробуту.

Чому саме політична психологія / політична поведінка?

Знаючи природу політичної організації та взаємозв’язок між бажаним добробутом і економічною ефективністю, лишається питання: чи достатньо лише знання про ці речі, щоб створити подібну соціально-політичну організацію? Насправді – ні.

Адже те, якою буде політична організація суспільства визначається в першу чергу тим, яким чином люди роблять вибір на користь тієї чи іншої ідеї.

Яким чином робиться такий вибір, що на нього впливає, які наслідки цього вибору і покликана відповідати політична психологія разом із суміжними напрямами.

Чому саме політичний (нео-/новий)інституціоналізм?

Цей міждисциплінарний підхід відповідає на питання, які інститути в суспільстві існують та які задачі виконують, які соціальні зв’язки існують в суспільстві, як поводяться люди в них тощо. Тобто, які є об’єднання людей, чому саме такі, як вони між собою взаємодіють.

Чому саме політичний маркетинг?

Політичний маркетинг відповідає на питання – яким чином сформувати свою ідею політичної організації суспільства / вирішення конкретної проблеми, яким чином переконати людей, що саме ця версія є найкращим варіантом, отримати їх підтримку, якою має бути організаційна сторона кампанії тощо.

Політичний маркетинг відповідає за технологічний аспект політичної діяльності: створення політичного продукту, створення політичної організації, просування цього продукту та організації.

Формат:

3 зустрічі по кожній темі:

1) вступ – загальний огляд + рідер (мінімально необхідна література з проблематики);

2) Методологія аналізу / дослідження проблематики + приклади + рідер + завдання;

3) Захист завдань.

5 тем – 15-30 зустрічей (у залежності від обсягу викладу) + дослідницький проект разом з менторами школи.

Можна вільно використовувати, але обов’язково посилайтесь на цю сторінку — мені буде приємно 🙂 

Обговорити 

в Facebook

в Google+ 

Война миров


Как бы не говорили, но мы живем в двух мирах. Эти миры — отражение того, что мы знаем о том, что нас окружает. Первый мир — то, где мы живем и с чем непосредственно имеем дело каждый день. Второй — то, что мы слышим о происходящем. И как бы не пытались говорить, что только ущербные общества зациклены на своих проблемах, уйти от ежедневных проблем мы не можем.

Можно как угодно к этому относиться, но чрезмерная политизация общества — это данность. Исходит эта проблема от низкого качества государственного сервиса и использования политических инструментов не по назначению. Все это приводит к уродливым формам и негативно сказывается на повседневной жизни.

Я пытался не думать об этом, ведь есть и другие более значительные для меня вопросы. Но вчера произошло два события, которые заставили вспомнить о том, что написано у меня в дипломе.

Две беды индустрии политики в Украине

Первая. Я окончательно понял, что политконсалтинговая индустрия у нас недоразвита по причине отсутствия критической массы специалистов. Элементарно отсутствует понимание политической социологии, политического ландшафта. То есть, базовых знаний, которые позволяли бы оценивать процессы и принимать на основании таких оценок решения. Я не говорю о большинстве населения, а о тех, кто называет себя «экспертом», «политическим консультантом», «политтехнологом» и прочим «политологом». Ведь даже те, кто являются более-менее компетентные специалисты недовольны качеством политических проектов.

Вторая. Это заявление иностранцев, что у нас отсутствует политическая наука вследствие «низкого уровня подготовки политиков, журналистов и «политтехнологов» для ведения конструктивного диалога…Большинство политических обозревателей, которые доминирует в украинских СМИ получают плату не за обстоятельный анализ, а за распространение псевдо-аналитического лоббирования интереса их спонсора. Много журналистов, которые комментируют политические процессы, делают это из добрых побуждений, но не имеют достаточной квалификации, вследствие отсутствия знания и ограниченного интереса в деталях сравнительной политической науке, эмпирических социальных исследованиях или конституционной инженерии. К таким дискуссиям часто присоединяются и люди искусства, писатели и другие интеллектуалы, которые желают что-то сказать о положении дел в Украине, но в этом порыве выходят за рамки своей компетенции. Чрезмерное вовлечение дилетантов в такие вопросы, очевидно, является прямым последствием недостатка высокопрофессиональных политических исследователей в публичном пространстве«.

Итак, складывается следующая картина: 

  • политики не могут ничего сделать, потому что они такие, какими есть. Это данность. Образования политического у них часто нет, в этом они полагаются на консультантов. Низкокачественные консультанты показывают, что с избирателями можно не считаться. И когда такой деятель приходит к власти — он и продолжает делать то, что он усвоил от своих консультантов.
  • политические консультанты — низкого профессионального качества. Они выросли в 1990-х из разных специальностей, т.к. не было кому работать в этой индустрии. Но вместо того, что бы развиваться, решили все законсервировать. Так же проще.
  • политические журналисты и политологи — так же низкого качества из-за отсутствия качественно нового подхода к исследованию социально-политической деятельности. Во многом это благодаря отсутствию такого запроса.
  • общество также не имеет значительного багажа знаний из-за выше названых причин, хочет чего-то другого, но не понимает всех процессов.

Неужели замкнутый круг? 

Нет, совершенно нет. Есть два варианта:

  1. отдельные островки общества минимизируют контакты с государственной машиной и сформируют свои формы организации.
  2. политические консультанты нового поколения станут катализатором изменений.

В любом случае — это война миров, старого поколения против нового. Т.к. формирования генетически новой общественной формы организации требует основательного анализа, скажу пару слов о политконсультантах.

Есть несколько возможностей

  • новое поколение должно объявить войну старому поколению и вытеснить их из индустрии, при этом новое поколение это не возрастная категория, а парадигма мышления. При этом, война заключается в разоблачении низкокачественных и не этических (направленных на унижение воли людей), а следовательно репутационно разрушающих форм политической активности;
  • новое поколение должно стать медиатором между общественно-политическими  процессами и людьми, действуя сообща и используя относительно дешевые и эффективные технические средства (социальные медиа, как пример);
  • новое поколение должно подтянуть уровень ведения политического диалога, а следовательно погруженности общества в понимание процессов, разъясняя доступным языком, но не упрощая предмет разговора, людям о чем идет речь.
  • таким образом, вследствие двойного давление нового поколения сверху и снизу возможен переход к новой парадигме общественно-политической организации. А новое поколение сможет стать лидерами отрасли.

Утопия?

Возможно. Но я хочу, что бы она осуществилась.

Кто за или против?

Основні принципи соціальної держави


Не зважаючи на довгий період становлення концепції соціальної держави, а також не менше значний період функціонування соціальної держави як практичної реальності, на сьогоднішній день не існує єдиного загальноприйнятого бачення принципів соціальної держави. Варто також зазначити, що паралельне вживання таких понять як «соціальна держава» (social state), «держава добробуту» (welfare state), «економіка добробуту», «капіталізм добробуту» ускладнює аналіз даного феномену. Таким чином, твердження про те, що «соціальність» – це ознака всіх сучасних держав, вимагає уточнити термінологічний апарат соціальної держави [Волгин Н.А. Социальное государство: Учеб. / Н.А.Волгин, Н.Н.Гриценко, Ф.И.Шарков. – М.: Дашков и К, 2003. –с.10].

Так, одним із найбільш суперечливих елементів теорії соціальної держави можна вважати принципи її функціонування. Необхідно зауважити, що поряд із великою кількістю робіт, в яких розглядаються сутність та ознаки, положення про принципи функціонування соціальної держави залишається мало дослідженим [Якубенко В. Принципи соціальної держави / В. Якубенко // Право України. – 2002. – № 6. – с. 34-35]. Крім того, в процесі становлення соціальної держави відбувся розрив між теоретичними та емпіричними дослідженнями. Таким чином, соціальна держава почала розглядатися або як теоретична модель, або як реалізовані національні моделі [Korpi W. New Politics and Class Politics in Context of Austerity and Globaliztion: Welfare State Regress in 18 Countries, 1975-95 / Walter Korpi, Joakim Palme // American Political Science Review. – 2003. – Vol. 97, No.3. – p. 425].

Проте, сучасні кризові процеси вимагають критичного переосмислення функціонування соціальної держави. Особливо це стосується принципів соціальної держави, як її базових елементів. Так, огляд наукових праць дозволяє зробити висновок, що говорячи про принципи соціальної держави мова йде про: 1) загальні принципи концепції соціальної держави; 2) принципи функціонування конкретних моделей соціальної держави.[Роик В.Д. Социальная модель государства: опыт стран Европы и выбор современной России / В. Д. Роик // Государственная власть и местное самоуправление. — 2006. — N 10. — С. 29].

Варто звернути увагу, що визначаючи соціальну державу, науковці зазначають, що соціальна держава перебуває у тісному зв’язку з соціальною політикою. Проте, якщо узагальнити наявну літературу щодо даного питання, можна дійти висновку, що принципи соціальної держави – це засадничі ідеї існування соціальної держави, які виражають найважливіші закономірності та підвалини такого типу держави; відрізняються універсальністю, вищою імперативністю й загально значимістю, відповідають об’єктивній необхідності побудови (як орієнтири) і зміцнення соціальної держави. Отже, принципи соціальної держави, є ширшим поняттям щодо принципів соціальної політики, оскільки враховують політичний, економічний та правовий аспект її функціонування. У той час як соціальна політика спрямована на вирішення питань у різних сферах соціальних відносин [Туленков В.М. Соціальна політика в Україні: Навч.-метод. розробка / В.М. Туленков. – К.: ІПК ДСЗУ, 2010. – с. 17-18].

Досліджуючи принципи соціальної держави, науковці намагаються виокремити їх або відповідно до певного підходу, або відповідно до конкретних моделей. Також часто під час виокремлення принципів соціальної держави береться за основу лише один критерій (політичний, економічний чи юридичний), що ускладнює дослідження соціальної держави.

Оскільки соціальна держава є комплексним явищем, властиві їй принципи можна поділити на загальносоціальні (демократизму, гуманізму, соціальної спрямованості держави тощо), політичні (демократичний характер процедури формування органів державної влади, розвинутість органів місцевого самоврядування, підтримка рівноваги між демократичними інститутами та сильною державною владою, демократизм та лібералізм державної влади, її  відкритість для громадян та суспільства), економічні (рівновага між ринком та плануванням, між  економічною ефективністю та соціальною справедливістю; а також захист конкуренції з боку держави, обмеження монополізму, «прозора» приватизація, рівний доступ до кредитів для розвитку бізнесу, захист вітчизняного виробника від транснаціональних корпорацій), юридичні; принципи побудови та функціонування. До останніх, зокрема належать: принцип соціальної справедливості, принцип солідаризму, принцип соціальних зобов’язань, принцип субсидіарності, принцип рівних можливостей, а також принцип реальності соціальних прав. [Яковюк І.В. Про обсяг поняття «соціальна держава» (на основі порівняльного аналізу моделей ФРН і України) / І.В. Яковюк // Право України. – 1998. – № 11. – С. 27].

Проте, розглядаючи моделі соціальної держави, можна дійти висновку, що вони враховують не всі вище зазначені принципи. Наприклад, корпоративна модель ґрунтується на засадах: 1) субсидіарності, 2) рівних можливостей, 3) соціальної справедливості. Ліберальна модель визнає базовими такі принципи як: 1) субсидіарність, 2) соціальна справедливість, 3) реальність соціальних прав. А соціал-демократична модель заснована на принципах: 1) соціальної справедливості, 2) соціальної рівності, 3) солідаризму, 4) соціальних зобов’язань, 5) реальності соціальних прав.

Отже, можна зробити висновок, що принципи соціальної держави виступають базовими ознаками даного типу держави, а також визначають її функціональну наповненість. Проте, жоден із принципів соціальної держави, попри їх універсальний характер, не може виступати у якості достатньої підстави для визначення соціального характеру функціонування держави. З іншого боку, система принципів соціальної держави не є простою сумою базових засад функціонування окремих моделей такого типу держави.

Економічна бесіда, або експрес-курс економіки


Ідея викласти цю бесіду з’явилася вже давно, одразу ж після неї. Але в силу різних причин, вона відкладалася. Нарешті, можу представити економічну бесіду, яка має покласти початок циклу сюжетів із різними людьми щодо актуальних проблем сьогодення.

Дякую посту Дмитра Золотухіна за прискорення публікації цієї бесіди. Одразу скажу, що бесіда у багатьох аспектах стала пророчою.

Тож, запрошую до доволі вільної, контроверсійної, можливо упередженої, але дуже цікавої розмови з моїм гарних товаришем – Ярославом Тонконогом  про рейтингові агентства, дефолт, світову кризу, Китай, Україну та політекономію. 

Олексій Харченко (О.Х.): Привіт, Ярослав! Що можеш сказати щодо цієї ініціативи – The Eastern Partnership Community?

Ярослав Тонконог (Я.Т.): Привіт! А що то є за штука, EaP? Вперше чую.

О.Х.: Політика Східного Партнерства ЄС.

Я.Т.: Так не буде ж скоро ЄС.

О.Х.: Вони там уряд вже хочуть впровадити. Президент ЄС, уряд ЄС – країна прямо!

Я.Т.: Хай вони хоч 10 урядів впровадять – у них дисбаланс між боржниками і кредиторами такий, що їм капець всім разом настане.

О.Х.: Ну от – цього мабуть і хочуть!

Я.Т.: Хотіли повісити борги усіх голодранців на німців!

О.Х.: До речі, кажуть, РА можуть знизити рейтинги, якщо Франція та Німеччина будуть продовжувати «рятувати рядового ЄС».

Я.Т.: так Франції вже практично понизили, і не через це, а через те що вона у кризі вже півроку. Просто Сарко і Ко це приховували майстерно. Там ситуація вже така ж як і у Італії/Іспанії майже.

О.Х.: Що скажеш про можливість другої хвилі кризи?

Я.Т.: Простенько, але вірно – всім кранти!

О.Х.: А на скільки вірне припущення, що економіка – відповідає законам теорії самоорганізації і що намагання контролювати – це все одно що з парасолькою проти урагану?

Я.Т.: Та немає вже ніякої самоорганізації давно! Самоорганізація економіки свого часу призвела до Великої депресії. Потім настало панування поглядів поміркованого втручання держави у економіку, кейнсіанство. Після 2ї світової знову трохи послабили держрегулювання. А на початку 80-х захавали нову кризу – і знову держрегулювання. Потім з початку 90-х знову трохи поліберальствували, і в кінці 90-х знову криза. З 2001 – знову свобода.

О.Х.: Словом, лібералізація – гаплик?

Я.Т.: Ну бачиш же – в 2008 знову проблеми почалися. В 2010 припинилися наче. Але тепер по новій. Тепер держрегулювання вже не допоможе. Вже нічого не допоможе.

О.Х.: Разваліть і пастроіть наново?

Я.Т.: Щось типу такого. Просто ці цикли «свобода – криза – держрегулювання –свобода» скорочувалися кожного разу все більше – експоненційно практично. Криза початку 1930-х була фактично першою подібною у глобальному капіталізмі з початку його існування – тобто з 18-19 століття десь. До наступної такої структурної кризи пройшло вже менше 50 років. Потім – менше 20, потім 8, тепер от – 2. Далі вже рухатися нікуди.

О.Х.: То це виходить, що потрібно нову економічну систему – не капіталізм?

Я.Т.: В цілому суть проблеми не в капіталізмі, як моделі господарювання, а у грошовій системі, заснованій на борговому фінансуванні. Тобто це лише один із аспектів, а так з капіталізмом наче все ок.

О.Х.: Як ти це розумієш, то імовірно, що інші теж – то чого траблюють?

Я.Т.: Не траблюють, просто існуюча модель вигідна більшості боржників і, як це не парадоксально – до них прив’язані і кредитори: Китай, Німеччина ті ж самі.

О.Х.: Ну тобто, золотий запас – зросла кількість людей, інтенсифікація обмінів, інші форми – віртуалізація грошей. Тепер це накривається, потрібно ж шукати нову грошову модель, а так просто в пропасть…

Я.Т.: Та «пропасті» не буде, але потрусить цього разу мабуть більше ніж у 2008. Можливий вихід – розпад ЄС і дефолти країн-боржників, дефолт США.

О.Х.: Типу просто зміняться боржники-кредитори?

Я.Т.: Ні, не зміняться, дефолт же значить повна неможливість відповідати за своїми зобов’язаннями і відмова від них. Це у свою чергу унеможливлює залучення нових кредитів, валюта цієї держави перестає щось значити поза межами держави. Грубо кажучи – вони зі світової економіки випадають надовго.

О.Х.: Аргентина ж після дефолту 2001 ніби не на стільки довго випала?

Я.Т.: Як це? вона досі там!

О.Х.: Виходить, що країна після дефолту має змінити структуру економіки, оскільки не може робити ставку на ті галузі які були – і або інноваційно розвиватися, або довго виходити на колишній рівень та заново?

Я.Т.: Питання не в тому як вона це зробить – питання в тому, що тепер вона може розраховувати лише на той капітал, який вона заробила сама, бо зовнішні ринки капіталу для неї закриті. А у сучасному світі кредитів на покриття кредитів – це все одно що позбавлення повітря! Тобто ріст економіки у них буде, але дуже повільний, порівняно з тим, який міг би бути при необмежених зовнішніх ресурсах, а у випадку з деякими країнами – без зовнішніх ресурсів вони взагалі не зможуть існувати і повернуться до напівколоніального стану. Я думаю ти розумієш, що це значить в політичному плані.

О.Х.: Немає кредиту, немає грошей для модернізації, немає модернізації виробництва – немає грошей для розвитку, немає розвитку – немає самостійності, арена для вирішення іншими своїх справ на цій території…

Я.Т.: Країна в дефолті нагадує конячу упряжку на перегонах «Формула-1».

О.Х.: То виходить якщо Китай пропонує Україні побудувати у нас фермерства – то це вже ж колоніалізм в певній мірі?

Я.Т.: Ні, це поки ще капіталізм у крайньому його прояві – глобалізм. По ідеї ми у такому випадку отримуємо їх передові технології (LOL!) і людський капітал. «LOL» у плані, що для нас Китай це вже передові технології.

О.Х.: Якщо на наш завод, встановлюється нова технологія (хоча б Китай), то логічно – що ці технології у нас лишаються. А якщо ж вони створюють завод самі – то яким чином ми маємо доступ до їх технологій і людських ресурсів… Можна навести приклад того ж Китаю – але ж там працюють китайці, тобто йде навчання. А якщо у нас будуть працювати китайці – словом, де профіт?

Я.Т.: Ну а тут щоби вести справи китайці завезуть свою техніку, насіння, саджанці, запровадять свою модель ведення справ, будуть платити податки з земель, які стоять пусткою. Не тільки грошовий, але й інноваційний профіт частково теж – у них ж з їх густотою населення технології ведення с/г знано інтенсивніші, інфраструктура знову-ж таки.

О.Х.: Але, це при можливості доступу до них і змоги подивитися як те працює.

Я.Т.: Ну якось же держава має то контролювати, інакше там буде Китай!

О.Х.: У нас щодо цього якось контроль мало ведеться…

Я.Т.: Просто там немає грошей поки. Як тільки гроші з’явиться – чиновники тут як тут нависнуть! Особливо місцеві, особливо у регіонах, які грошей зроду не бачили!

О.Х.: Політекономія – наше всьо!

Я.Т.: Політболтологія.

О.Х.: Ну не зовсім, британська школа політології заснована на економіці.

Я.Т.: А! От ти про що! Я про український досвід only. В цілому, політекономія не має подобатися, бо це дуже теоретизована і загальна річ. От макроекономіка – дуже гарна річ! Фінанси ще нічого, фінансовий ринок.

О.Х.: Ще економічна історія…

Я.Т.: Економічна історія це по суті і є прикладна макроекономіка! Так, бо можна побачити за глобальними процесами дещо більше, ніж примхи схиблених політичних діячів.

О.Х.: А яку порадиш гарну книжку з економічної історії та макроекономіки?

Я.Т.: «Економікс» Макконнелла К.Р. Брю – це найкраще що є. Там дуже гарна теоретична викладка, яка підкріплюється великою кількістю фактичних реальних прикладів. Тільки з цією книгою треба бути обережним – вона досить об’ємна, і на даний час поки дочитаєш її – цілком може статися, що ці знання вже тобі й не знадобляться,зважаючи на recent events. Просто там описаний класичний неоліберальний підхід у його практично ідеальному стані, досвід якого США і світова економіка переживали у період від завершення 2-ї світової до початку 1980-х десь. І є велика кількість перевидань, її потім ще дописували після виходу першого видання разів 20. Так що останнє видання десь 2007 року має бути. Ще є Пол Самуельсон, автор теорії неокласичного синтезу (міксу економік) – він навіть отримав за це Нобелівську премію. Але у «Економікс» його теорія просто більш user-friendly викладена.

О.Х.: Неймовірно дякую! За пару годин цілий експрес-курс економіки вийшов!

17.08.2011

«Без цвета, без вкуса, без запаха»


Очень «забавная» ситуация получилась. Раздумывая над одной очень интересной исследовательской задачей, я сделал для себя открытие, которое существенно перевернуло мое представление о мне и том, чем же я занимаюсь.

Будучи, вроде бы, не последним студентом на курсе, не последнего университета в Украине (можно сказать даже, одного из родоначальников специальности, при котором работает специальная научно-методическая комиссия МОН по этой же специальности), получив диплом с отличием, которым обрек себя на гордое именование «политолог», «эксперт» и т.д., – как оказалось, не способен выполнить те задачи, которые непосредственно входят в мои обязанности и то, чем по сути отличает меня от других специалистов.

А именно – проводить политологические исследования. Нет, учили нас не плохо, даже могу сказать, что учили хорошо. Но… все, чем я могу похвастаться как специалист – это какая-никакая интуиция, да общее понимание политических процессов. Хотя, на сколько «политологическими» являются эти качества, теперь я даже и не знаю.

Ведь «интуиция» – это вообще не понятно что, и не понятно как. Она либо есть, либо нет; ее нельзя ни измерить, ни научить, ни редуцировать до технологического процесса. В общем-то – это нечто, в существовании которого можно даже усомниться.

А, во-вторых, понимание политических процессов, по сути, знания о политике. Имея доступ к информационным ресурсам – это «преимущество» с легкостью нивелируется.

В конечном итоге, моя сущность, как специалиста, это всего лишь передача знаний и навыков о преподавании политологии. Ведь для того чтобы быть исследователем, у меня нет ни навыков, ни знаний об инструментах (кроме их названия), ни умениями ими пользоваться.

Я раньше думал, что служба безопасности – это неимоверная работа, которая виделась как нечто загадочное и высокое. Пока вся романтика окончательно не выветрилась этим рассказом.

Что же лучше: инструменты без области применения, или область применения без инструментов? Сейчас, к моему сожалению, у меня нет ответа на этот вопрос…