Архив метки: политэкономия

Школа політичних студій, в якій би я повчився


Зараз існує багато навчальних закладів, багато шкіл, які пропонують «стати крутим політологом».

Маючи певний досвід, єдине що я можу сказати — тепер знаю, які знання варто отримати політологам.

На жаль, я ще не зустрічав навчальну програму, де б доволі докладно і практично-орієнтовано розкривалися б нижче наведені проблеми. Якщо ви таку знаєте, або схожу, в  Україні — скажіть, буду вдячний (внизу посилання для коментарів). Дякую!

І власне, короткий опис такої школи

На моє переконання школа політичних студій має враховувати наступні блоки:

sociol.unimi.it

Чому саме політична філософія?

Політична філософія розглядає суть політичних явищ і процесів, ідеологічну складову. Тобто, саме політична філософія відповідає на питання: навіщо потрібне політика, навіщу суспільству держава, якою має бути держава, які задачі вона має виконувати. В узагальненому вигляді, політична філософія досліджує ідеологію, як те, що об’єднує відповіді на питання щодо: держави та її ролі в суспільстві, політичних відносин у суспільстві, мети розвитку суспільства тощо.

Отже, політична філософія – це ключ до розуміння що відбувається в житті суспільства, де проблеми і які є можливості на них відповісти. Політфілософія – відповідає на питання: якою має бути суспільна організація та куди з такою політичною організацією суспільства можна прийти в майбутньому.

Чому саме політична економія?

Для того, щоб побудувати успішне суспільство, воно має відповісти на питання, яким чином має бути організована праця, джерела доходів, яким чином вони мають розподілятися в межах суспільства, щоб таке політичне суспільство (умовно, держава) була стійкою та успішною.

Саме на ці питання і відповідає політична економія:

1) який рівень соціально-економічного достатку є бажаний;

2) за якої суспільної організації він може бути досягнутий;

3) якою має бути економічна модель, щоб задовольнити потребу в такому рівні соціально-економічного достатку;

4) які чинники впливають на політико-економічну діяльність акторів, що зумовлюють вірогідність встановлення тієї чи іншої соціально-економічної моделі.

Простіше кажучи, політична економія відповідає на питання – якою має бути організація суспільства (модель), щоб вона була економічно ефективною.

Проблема сучасного українського (та й не тільки) суспільства полягає в тому, що економісти вираховують можливий добробут, виходячи з поточної ситуації – що ми можемо досягти, виходячи з того, що маємо. Але така постановка питання не може дати відповідь на питання – чи можливо мати кращий добробут за той, що маємо? На це питання як раз відповідає політична економія, ставлячи питання інакше: що потрібно зробити, щоб досягти бажаного добробуту.

Чому саме політична психологія / політична поведінка?

Знаючи природу політичної організації та взаємозв’язок між бажаним добробутом і економічною ефективністю, лишається питання: чи достатньо лише знання про ці речі, щоб створити подібну соціально-політичну організацію? Насправді – ні.

Адже те, якою буде політична організація суспільства визначається в першу чергу тим, яким чином люди роблять вибір на користь тієї чи іншої ідеї.

Яким чином робиться такий вибір, що на нього впливає, які наслідки цього вибору і покликана відповідати політична психологія разом із суміжними напрямами.

Чому саме політичний (нео-/новий)інституціоналізм?

Цей міждисциплінарний підхід відповідає на питання, які інститути в суспільстві існують та які задачі виконують, які соціальні зв’язки існують в суспільстві, як поводяться люди в них тощо. Тобто, які є об’єднання людей, чому саме такі, як вони між собою взаємодіють.

Чому саме політичний маркетинг?

Політичний маркетинг відповідає на питання – яким чином сформувати свою ідею політичної організації суспільства / вирішення конкретної проблеми, яким чином переконати людей, що саме ця версія є найкращим варіантом, отримати їх підтримку, якою має бути організаційна сторона кампанії тощо.

Політичний маркетинг відповідає за технологічний аспект політичної діяльності: створення політичного продукту, створення політичної організації, просування цього продукту та організації.

Формат:

3 зустрічі по кожній темі:

1) вступ – загальний огляд + рідер (мінімально необхідна література з проблематики);

2) Методологія аналізу / дослідження проблематики + приклади + рідер + завдання;

3) Захист завдань.

5 тем – 15-30 зустрічей (у залежності від обсягу викладу) + дослідницький проект разом з менторами школи.

Можна вільно використовувати, але обов’язково посилайтесь на цю сторінку — мені буде приємно 🙂 

Обговорити 

в Facebook

в Google+ 

Реклама

«Старт-ап»-истерия или новые авантюристы


Когда-то меня очень задел вопрос о происхождении казачества, формирования их как новой социальной группы. Эта тема заинтересовала меня через несколько причин: во-первых, существует довольно большое количество исследований, во-вторых, уникальность события (социальные разломы, стык эпох и пр.), в-третьих, очень много неясного.

Среди множество работ, которые я просмотрел за несколько лет погружения в проблему, мне попалась одна, автора которой, к сожалению, я не записал, но благодаря курсу Наталии Юрьевны Крывды, я готовил работу «Социокультурная роль казачества», в которой сохранились некоторые записи неизвестного мне уже автора. А касались они выделению черт авантюристов и характеристики эпохи, в которой возникла эта удивительная категория людей. Перечитав этот текст, я понял — речь идет о тех, кого называют «старт-аперами».

И вот почему:

  • авантюристы появились во время переходного периода — от средневековья к раннемодерной эпохе;
  • авантюризм заключался в поиске быстрого обогащения и обеспечение первичного накопления капитала;
  • в это время происходило открытие новых земель (например, американский континент);
  • протекала также массовая эмансипация трудовых ресурсов (религиозные, национальные угнетения толкали людей на эмиграцию — Америка на Западе, «свободные» просторы степи на Востоке);
  • новые социальные группы становились реформаторами социально-экономических отношений (новый способ производства) на Западе, а беглецами на Востоке;
  • репутация «авантюрист» на Западе и «казак» на Востоке стала почетной;
  • для авантюристов становил мотивом служил экономический интерес, который было тождественен свободе;
  • авантюристы стали носителями социального прогресса, поскольку для обретения материальных ценностей необходимым было развитие талантов, инициативы, требовательности к себе и другим, бережливости и осторожности. При этом, поскольку их двигал экономический интерес, у этих авантюристов развилось чувство эффективности, ведь попыток на ошибку в те времена не могло быть много и требовалось «играть наверняка», при сохранения риска;
  • авантюристы были открытой социальной группой — в их ряды вливались  наиболее трудолюбивые, энергичные люди, а с их рядов выходили неудачники и случайные люди;
  • авантюрный эгоизм не исключает, а скорее предполагает пользу другим людям;
  • авантюристы не очень жаловали насильнические методы приобретения материальных благ (этому, в частности, способствовало формирование и популяризация новой социально-этической формы общественного сознания — протестантской этики).

Как видим, фактически, речь идет о формировании нового способа мышления, ключевым качеством которого является вызов старым формам социально-экономической организации, которые перестают работать или открывают возможности для новых форм.

Упрощая и за ведома идя на ошибки, чтобы показать наиболее существенное, мы видим следующую картину:

  • сначала было открытие новых форм и накопление капитала — условные феодалы были готовы платить за «новые» ценности, которые доставали авантюристы (вспомним Фрэнсиса Дрейка и Америго Веспуччи);
  • потом был период уплотнения капитала, формирования фабрик, которые раздавили мануфактуры и предприниматели-авантюристы (кто не сумел) превратились в пролетариат;
  • за этим шел процесс формирования банковской системы, одним из факторов развития которой, как раз, стали владельцы фабрик; но банки также стали давать кредиты физлицам, что и повлекло развития предпринимателей, что в конечном итоге, вместе с другими факторами, повлекло развитие экономики услуг;
  • как закономерный процесс, происходило укрупнения банков, компаний, развитие межгосударственной торговли и формирования транснациональных корпораций, которые; прошлые предприниматели стали менее конкурентными на рынке, уступая долю рынка (а собственно и прибыли, что трансформируется в возможности). Появились фондовые биржи, которые заменили привычные банки и вывели взаимоотношения на новый уровень;
  • эти же транснациональные (как и национальные с других стран) стали настолько значительными, но неповоротливыми. Возникла новая проблема — избыток финансовых ресурсов и проблемы с реализацией новых возможностей. Решение появилось быстро — венчурные фондычастные инвесторы и новые формы предпринимательства, которая теперь называется «старт-апом» (хотя по сути это те же авантюристы-предприниматели);
  • далее мы будем наблюдать процесс укрупнения прошлых «старт-апов» и формирования новых форм экономических отношений, но это уже другая история (нечто подобное мы уже наблюдаем)

Разница между авантюристами прошлых веков и «старт-аперами» практически отсутствует и вот почему:

  • одинаковое время появление — смена эпох: переход от экономики услуг к экономике влияния / эмоций;
  • поиск форм капитала — материальные блага в прошлом и репутационный капитал сейчас;
  • открытие нового — теперь уже не земель, а новых возможностей (например, виртуальный мир);
  • гнет старых форм и «корпоративной культуры» открыл возможность для новой эмансипации — «работы на себя», эмиграция с одного сообщества в другое сообщества / поиск более доступных форм для предпринимательства (визы для предпринимателей) / референтную группу или даже вторичную реальность;
  • новые сообщества, как и их предки, являются более мобильными, инновационными — реформаторами общественных связей и экономических форм;
  • репутация «старт-апера», как и раньше «авантюриста» стала почетной;
  • экономический интерес, как тождество свободы — сохранился;
  • практически все те же навыки, что и для авантюристов, присущи и старт-аперам: инициативность, самодисциплина, рискованность, чувство эффективности и др.;
  • «старт-аперы» также открыты, как и авантюристы прошлых эпох, и они так же не любят пессимистов и «лузеров»;
  • если авантюристам был присущ экономический эгоизм, как польза для других (не могли же они производить сами для себя), то сейчас это трансформировалось в понятие социального бизнеса, что, в общем, очень схоже с предыдущей концепцией;
  • если говорить о насильственных методах — сейчас это монополия и государственное вмешательство, что не очень связано с инновацией и прорывами, т.ч. и в этом авантюристы схожи со «старт-аперами».

Когда я исследовал казачество, встретил очень интересную мысль, что это не столько социальная группа, сколько самосознание и мировоззрение. По-моему, это также применимо и к «старт-аперам». Возможно, и я в это верю, они со временем станут новым «средним классом», ведь для меня, это не столько количественная, сколько качественная характеристика.

Что же, я не понимаю, почему так быстро прижилось слово «старт-ап» и почему редко этих людей называют предпринимателей, как будто бы это совершенно разные формы занятости.   По сути — это одно и то же. Слово уйдет и ему на замену придет другое, «сатарт-ап»-истерия угаснет, а потом появится новое слово, и новая истерия.

Економічна бесіда, або експрес-курс економіки


Ідея викласти цю бесіду з’явилася вже давно, одразу ж після неї. Але в силу різних причин, вона відкладалася. Нарешті, можу представити економічну бесіду, яка має покласти початок циклу сюжетів із різними людьми щодо актуальних проблем сьогодення.

Дякую посту Дмитра Золотухіна за прискорення публікації цієї бесіди. Одразу скажу, що бесіда у багатьох аспектах стала пророчою.

Тож, запрошую до доволі вільної, контроверсійної, можливо упередженої, але дуже цікавої розмови з моїм гарних товаришем – Ярославом Тонконогом  про рейтингові агентства, дефолт, світову кризу, Китай, Україну та політекономію. 

Олексій Харченко (О.Х.): Привіт, Ярослав! Що можеш сказати щодо цієї ініціативи – The Eastern Partnership Community?

Ярослав Тонконог (Я.Т.): Привіт! А що то є за штука, EaP? Вперше чую.

О.Х.: Політика Східного Партнерства ЄС.

Я.Т.: Так не буде ж скоро ЄС.

О.Х.: Вони там уряд вже хочуть впровадити. Президент ЄС, уряд ЄС – країна прямо!

Я.Т.: Хай вони хоч 10 урядів впровадять – у них дисбаланс між боржниками і кредиторами такий, що їм капець всім разом настане.

О.Х.: Ну от – цього мабуть і хочуть!

Я.Т.: Хотіли повісити борги усіх голодранців на німців!

О.Х.: До речі, кажуть, РА можуть знизити рейтинги, якщо Франція та Німеччина будуть продовжувати «рятувати рядового ЄС».

Я.Т.: так Франції вже практично понизили, і не через це, а через те що вона у кризі вже півроку. Просто Сарко і Ко це приховували майстерно. Там ситуація вже така ж як і у Італії/Іспанії майже.

О.Х.: Що скажеш про можливість другої хвилі кризи?

Я.Т.: Простенько, але вірно – всім кранти!

О.Х.: А на скільки вірне припущення, що економіка – відповідає законам теорії самоорганізації і що намагання контролювати – це все одно що з парасолькою проти урагану?

Я.Т.: Та немає вже ніякої самоорганізації давно! Самоорганізація економіки свого часу призвела до Великої депресії. Потім настало панування поглядів поміркованого втручання держави у економіку, кейнсіанство. Після 2ї світової знову трохи послабили держрегулювання. А на початку 80-х захавали нову кризу – і знову держрегулювання. Потім з початку 90-х знову трохи поліберальствували, і в кінці 90-х знову криза. З 2001 – знову свобода.

О.Х.: Словом, лібералізація – гаплик?

Я.Т.: Ну бачиш же – в 2008 знову проблеми почалися. В 2010 припинилися наче. Але тепер по новій. Тепер держрегулювання вже не допоможе. Вже нічого не допоможе.

О.Х.: Разваліть і пастроіть наново?

Я.Т.: Щось типу такого. Просто ці цикли «свобода – криза – держрегулювання –свобода» скорочувалися кожного разу все більше – експоненційно практично. Криза початку 1930-х була фактично першою подібною у глобальному капіталізмі з початку його існування – тобто з 18-19 століття десь. До наступної такої структурної кризи пройшло вже менше 50 років. Потім – менше 20, потім 8, тепер от – 2. Далі вже рухатися нікуди.

О.Х.: То це виходить, що потрібно нову економічну систему – не капіталізм?

Я.Т.: В цілому суть проблеми не в капіталізмі, як моделі господарювання, а у грошовій системі, заснованій на борговому фінансуванні. Тобто це лише один із аспектів, а так з капіталізмом наче все ок.

О.Х.: Як ти це розумієш, то імовірно, що інші теж – то чого траблюють?

Я.Т.: Не траблюють, просто існуюча модель вигідна більшості боржників і, як це не парадоксально – до них прив’язані і кредитори: Китай, Німеччина ті ж самі.

О.Х.: Ну тобто, золотий запас – зросла кількість людей, інтенсифікація обмінів, інші форми – віртуалізація грошей. Тепер це накривається, потрібно ж шукати нову грошову модель, а так просто в пропасть…

Я.Т.: Та «пропасті» не буде, але потрусить цього разу мабуть більше ніж у 2008. Можливий вихід – розпад ЄС і дефолти країн-боржників, дефолт США.

О.Х.: Типу просто зміняться боржники-кредитори?

Я.Т.: Ні, не зміняться, дефолт же значить повна неможливість відповідати за своїми зобов’язаннями і відмова від них. Це у свою чергу унеможливлює залучення нових кредитів, валюта цієї держави перестає щось значити поза межами держави. Грубо кажучи – вони зі світової економіки випадають надовго.

О.Х.: Аргентина ж після дефолту 2001 ніби не на стільки довго випала?

Я.Т.: Як це? вона досі там!

О.Х.: Виходить, що країна після дефолту має змінити структуру економіки, оскільки не може робити ставку на ті галузі які були – і або інноваційно розвиватися, або довго виходити на колишній рівень та заново?

Я.Т.: Питання не в тому як вона це зробить – питання в тому, що тепер вона може розраховувати лише на той капітал, який вона заробила сама, бо зовнішні ринки капіталу для неї закриті. А у сучасному світі кредитів на покриття кредитів – це все одно що позбавлення повітря! Тобто ріст економіки у них буде, але дуже повільний, порівняно з тим, який міг би бути при необмежених зовнішніх ресурсах, а у випадку з деякими країнами – без зовнішніх ресурсів вони взагалі не зможуть існувати і повернуться до напівколоніального стану. Я думаю ти розумієш, що це значить в політичному плані.

О.Х.: Немає кредиту, немає грошей для модернізації, немає модернізації виробництва – немає грошей для розвитку, немає розвитку – немає самостійності, арена для вирішення іншими своїх справ на цій території…

Я.Т.: Країна в дефолті нагадує конячу упряжку на перегонах «Формула-1».

О.Х.: То виходить якщо Китай пропонує Україні побудувати у нас фермерства – то це вже ж колоніалізм в певній мірі?

Я.Т.: Ні, це поки ще капіталізм у крайньому його прояві – глобалізм. По ідеї ми у такому випадку отримуємо їх передові технології (LOL!) і людський капітал. «LOL» у плані, що для нас Китай це вже передові технології.

О.Х.: Якщо на наш завод, встановлюється нова технологія (хоча б Китай), то логічно – що ці технології у нас лишаються. А якщо ж вони створюють завод самі – то яким чином ми маємо доступ до їх технологій і людських ресурсів… Можна навести приклад того ж Китаю – але ж там працюють китайці, тобто йде навчання. А якщо у нас будуть працювати китайці – словом, де профіт?

Я.Т.: Ну а тут щоби вести справи китайці завезуть свою техніку, насіння, саджанці, запровадять свою модель ведення справ, будуть платити податки з земель, які стоять пусткою. Не тільки грошовий, але й інноваційний профіт частково теж – у них ж з їх густотою населення технології ведення с/г знано інтенсивніші, інфраструктура знову-ж таки.

О.Х.: Але, це при можливості доступу до них і змоги подивитися як те працює.

Я.Т.: Ну якось же держава має то контролювати, інакше там буде Китай!

О.Х.: У нас щодо цього якось контроль мало ведеться…

Я.Т.: Просто там немає грошей поки. Як тільки гроші з’явиться – чиновники тут як тут нависнуть! Особливо місцеві, особливо у регіонах, які грошей зроду не бачили!

О.Х.: Політекономія – наше всьо!

Я.Т.: Політболтологія.

О.Х.: Ну не зовсім, британська школа політології заснована на економіці.

Я.Т.: А! От ти про що! Я про український досвід only. В цілому, політекономія не має подобатися, бо це дуже теоретизована і загальна річ. От макроекономіка – дуже гарна річ! Фінанси ще нічого, фінансовий ринок.

О.Х.: Ще економічна історія…

Я.Т.: Економічна історія це по суті і є прикладна макроекономіка! Так, бо можна побачити за глобальними процесами дещо більше, ніж примхи схиблених політичних діячів.

О.Х.: А яку порадиш гарну книжку з економічної історії та макроекономіки?

Я.Т.: «Економікс» Макконнелла К.Р. Брю – це найкраще що є. Там дуже гарна теоретична викладка, яка підкріплюється великою кількістю фактичних реальних прикладів. Тільки з цією книгою треба бути обережним – вона досить об’ємна, і на даний час поки дочитаєш її – цілком може статися, що ці знання вже тобі й не знадобляться,зважаючи на recent events. Просто там описаний класичний неоліберальний підхід у його практично ідеальному стані, досвід якого США і світова економіка переживали у період від завершення 2-ї світової до початку 1980-х десь. І є велика кількість перевидань, її потім ще дописували після виходу першого видання разів 20. Так що останнє видання десь 2007 року має бути. Ще є Пол Самуельсон, автор теорії неокласичного синтезу (міксу економік) – він навіть отримав за це Нобелівську премію. Але у «Економікс» його теорія просто більш user-friendly викладена.

О.Х.: Неймовірно дякую! За пару годин цілий експрес-курс економіки вийшов!

17.08.2011